платформа для думок

сьогодні у моєї публікації дещо плоска назва, проте я хочу поговорити про основне, дні...

дуже імпонує останнім часом цитата Джона Ленона: "життя - це те, що відбувається з нами, коли ми будуємо плани...", 

також хочу сказати, що протягом декількох років та й останніх годин захоплююсь людьми, які вміють діяти (не кидають "на вітер" пусто-порожніх слів), щоб потішити чиєсь самолюбство - а реально, можуть взяти в руки телефонну трубку і сказати відрерто важливі речі, чи запропонувати зустрітись, навіть якщо Ви ледь-ледь знайомі.

 навіщо всі ці "випробування" контактом, не потрібні нікому. 

Мені здається, люди розівчились жити, бо їх дивують ціклом прийнятні речі(речі, які були прийнятними століттями) - на зразок, просто проводити з кимось час, говорити, сміятись, поєднувати важливе з неважливим. мені здається, вони давно своє бажання відчувати обміняли на речі, пішли на т. зв. бартер (переписка - замість спілкування, серіали - замість книг, розчинка - замість натуральної...) - бо це набагато простіше!

 ...простіше, працювати на високоопалуваній нелюбимій роботі, і ненавидіти кожен свій день, жити в очікуванні вихідних, а потім, знову це замкнуте коло. аніж - довіритись свому серцю і піти у ту сферу, де - твоє, при цьому, заробляючи лише достатньо - для харчування, - бути щасливим, врівноваженим і відчувати свою суть.

не знаю, як ви? але, мене найбільше лякає це відчуття пустоти, ні -навіть не розчарування, - бо з ним можна змиритись, заповнюючи його якимись приємними дрібницями, або ж какао, або поїздкою до Львова (в моєму випадку), ця пустота - не заповнюється такими речима, тут потрібні дії, виключно - кардинальні.

і, нікому не секрет, що всі речі - відносні, тому і для кожного з нас кардинальність може виявлятись у різному: для когось підйомом о 6-ій ранку, а для когось - поїздкою на американських гірках.

p. s. живіть, лише живіть... учіться жити.

Скажу словами улюбленого Симоненка:

"І жити спішити треба.
Кохати спішити треба - гляди ж не проспи..."

#легкість у думках.