Андрій Любка «Кімната для печалі»
Хочу
написати тут про те, що змусило відчувати останні дні, години, досі…Цього літа я зовсім невпевнено ,проте із задоволенням відкрила для себе
творчість Андрія Любки.Хоч і схвальні відгуки про автора чула від трьох однолітків, проте за збігом
обставин (все як у житті) і цілеспрямовано, знайшовши Книгарню-кав’ярню в Одесі
на вул. Катеринівській, за порадою досвідченої та приємної продавчині попередні
дні я і зникла у «Кімнаті для печалі». Перш за все, мені імпонує стиль письменника, який лишає такий важливий вільний простір для фантазії
читача.Друге, історії на різну тематику: від творчості, батьківства, любові,
самотності, наповнена багатогранністю відчуттів, які дозволено пережити в
кожній історії.Люблю читати збірку оповідань одного автора, бо у ній витриманий головний лейтмотив,
навідміну від «Теплих історій», які вже перестали тішити (бо найчастіше справді
«вартісних» можна знайти небагато), а тут – читаючи Любку - смакуєш
відвертістю, відчуваючи душу…Про що книга?як на мене, про любов,або ж про почуття,
які у мене справді асоціюються з словом «життя».Ідеальна під період у моєму житті. Випадкові речі насправді не випадкові…
p. s. якщо бажаєте прочитати і скласти своє враження - пишіть – охоче поділюсь книгою.
Можеш захопити з собою, коли будеш додому їхати :-) Я ж то вже потроху розгрібаю свої завали з нечитаних книжок... список все коротшає :-)
ВідповістиВидалити