Андрій Любка «Кімната для печалі»

Хочу написати тут про те, що змусило відчувати останні дні, години, досі…Цього літа я зовсім невпевнено ,проте із задоволенням відкрила для себе творчість Андрія Любки.Хоч і схвальні відгуки про автора чула від трьох однолітків, проте за збігом обставин (все як у житті) і цілеспрямовано, знайшовши Книгарню-кав’ярню в Одесі на вул. Катеринівській, за порадою досвідченої та приємної продавчині попередні дні я і зникла у «Кімнаті для печалі». Перш за все, мені імпонує стиль письменника, який  лишає такий важливий вільний простір для фантазії читача.Друге, історії на різну тематику: від творчості, батьківства, любові, самотності, наповнена багатогранністю відчуттів, які дозволено пережити в кожній історії.Люблю читати збірку оповідань одного автора, бо у ній витриманий головний лейтмотив, навідміну від «Теплих історій», які вже перестали тішити (бо найчастіше справді «вартісних» можна знайти небагато), а тут – читаючи Любку - смакуєш відвертістю, відчуваючи душу…Про що книга?як на мене,  про любов,або ж про почуття, які у мене справді асоціюються з словом «життя».Ідеальна під період у моєму житті. Випадкові речі насправді не випадкові…

p. s. якщо бажаєте прочитати і скласти своє враження -  пишіть – охоче поділюсь книгою.