Джоджо Мойєс «Дві зустрічі в Парижі»

Скажу зразу і відверто: не потрібно очікувати від цієї книги глибокого смислового наповнення. Історії, характеризуючи які можна сміливо ставити тег #жіноча література.
Легко, сміливо, романтично, чутливо, у стилі Джоджо Мойєс загалом, написана ця книга.
«Дві зустрічі в Парижі» - друга творіння англійської письменниці Джоджо Мойєс, яке поновило мою бібліотеку.

Знаєш, читач, що випадково натрапив на мою сторінку, протягом останнього часу – в мене випала чудова нагода читати серйозну літературу, для так званої «роботи» (у найкращому значенні цього слова), тобто для того, щоб ціленапрямлено написати рецензії, згідно прочитаного.
У переліку справді вартих уваги, причаної мною літератури (за минулий рік): Анна Франк «Сховище», «Зародились ми Великої години. ОУН УПА», укладача Вахтанга Кіпіані та «Антант розправив плечі. Несуперечність» Айн Ренд… Я втомилась від серйозних творів і вирішила зробити паузу, читаючи щось невимушене.

Люблю розподіляти авторів, за країнами походження (проживання), для мене це важливо, адже на їх сприйняття світу впливає якраз і менталітет і традиції країни, у якій вони мешкають. Тому, коли роздумувала про відпочинок, а Париж – ідеальне для цього місце (чому б не поринути в мрію з головою?), навіть якщо мрія позичена)) ) згадала слова
Ернеста Хемінгуея, який писав: «Если тебе повезло и ты в молодости жил в Париже, то, где бы ты ни был потом, он до конца дней твоих останется с тобой, потому что Париж — это праздник, который всегда с тобой.» як та мене, - то цитата з таким наповненням і є лейтмотивом до «Двох зустрічей в Парижі».
Про сюжет: перша історія, про життя двох пар під час медового місяця. Історії, про переживання та перші сварки у житті щойно одружених, про «життя після…», і сумніви і, звичайно, - кохання.
Друга історія «Одна в Парижі» - про авантюрний уік-енд молодої дівчини в Парижі, (сподобалась мені більше, хм, можливо, тому, що вона нагадує мені мене ж). Джоджо Моєс дуже вдало помічає: «найцікавіші історії – про людей, які здатні прийняти рішення», і не можу з нею не погодитись!
Обидва оповідання читаються на одному диханні і сподобаються виключно жінкам.
p. s. попереду, у мене книга Джоджо Моєйєс «Дівчина, яку ти покинув».

p. s. s. А на завершення, насмілюсь залишити пораду – читайте різноманітне, відкривайте нові імена, творіть, знаходьте улюбену прозу та раніше нечитану поезію, творіть)