В стилі rustic

Останнім часом, винятково часто думаю про те, що люблю натуральність.
у багатьох аспектах цього поняття: від нігтів до розмов.
може, не зовсім вдалий ланцюжок, не всеохоплюючий, проте, правдивий.

ніколи над цим не задумувалась - ну комбіновано - нічого, можна брати!
а зараз - о, це не так вже просто й сприймається)
почну з кінця - з розмов!
не буду затягувати і виділю основне: ну не бачите Ви свого співрозмовника, пишучи йому в мережі - не знаєте,
чи під його дужечками, позитивними, криється - захоплення, чи люта іронія,
тоді, коли, спілкуючись - не треба бути великим психологом для того, щоб побачити здивування,
варіацію настрою, сум, і відчути невимушеність спілкування, або ж навпаки - стриманість і нерозкриту до кінця  скромність,
або ж щось цьому НЕ подібне.
а у Вас, з цим - все ок?

    Коли живеш у місті, особливо, якщо це місто "запилене" , то все частіше мрієш про відкритий простір, той де дихається легше)),

а також:

- про натуральні тканини,

- компліменти - а не лайки.

- свіжозмелену каву, але еспресосуміші, що "задихнулись" у вакуумній упаковці десь невизначену кількість штрихкодів тому назад.

- про рідних людей, а не їх - далекі слова у слухавці,
  або ж відображення у віконечку скайпу.

- про книги, а не електронні копії.

- про акустику, а не сублімат-фонограму...

...про безліч-безліч речей, які варто помічати, коли вони є в тебе.
і про те, що починаєш бачити, коли отримуєш низкопробну версію в заміну.
а потім - цінувати, і, можливо, уважніше ставитись.