"Життя попереду" Ромен Гарсі

- любов?
- хм, "любов"?!
- так, любов!
як казав один з моїх улюблених, та найбільш цитованих мною письменників, - Харукі Муракамі; "Найважливіше не те велике до чого додумались інші, а те мале - до чого дійшов сам". Так!, і як би примітивно це не звучало, але більшість наших вчинків, обгрунтовані саме любов'ю, або ж її відсутністю - це і є моє маленьке...
 я ще під враженням від прочитаного роману "Життя попереду", автор якого описує період з життя хлопчика (мусульманина)-сина повії, якого виховує стара єврейка.
скажу просто: те, що описав Ромен Гарі ( Еміль Ажар), у цьому короткому романі -  вражає. і, переш за все ставлення дитини до життя, його дорослішання та розуміння речей, яке вимагає не вік, а обставини.

Пані Роза організувала притулок для дітей, яких доля змусила виживати, ще до народження,  - дітей повій.  Найбільш зачепило ставлення і порозуміння Момо (головного героя) з пані Розою, і яке підкреслює протиставлення: багато часу дитина каже і автор акцентує увагу на тому, що жінка товста, і згодом - нездала,(і це моделює - негативний образ жінки в очах хлопчика), але попри це, коли пані Роза починає нездужати - Момо  не просто  доглядає жінку, а й говорить з нею та є її підтрикою не тільки на словах.
 Стиль автора привертає максимум уваги, Ромен Гарі чітко та лаконічно пише, події у романі розвиваються швидко, він відвертий і чесний - а це, мабуть найважливіше, тому неможливо відірватись від його "Життя попереду".
 На закічення зазначу, Ромен Гарі - лауреат ДВОХ Гонкурівських премій, при тому, що багато чудових, навіть геніальних письменників отримують максимально одну таку нагороду.

Для кожного періоду в житті характерні свої проблеми та насолоди. А ця книга - варта уваги, попри те, що читаючи її, охоплює частково жах, але роман змусив  мене задуматись та аналізувати, а таке я отримую далеко не від кожного прочитаного твору.