Життєствердна осінь…

Привіт! В мене (о_О) на календарі 11-е жовтневе полудення. Нарешті – я живу! Тобто до цього періоду, хоч я і не вмирала, проте затяжний недобрий насторій - нарешті (кажу це з впевненістю) пройшов.

Насолоджуююсь цією порою, як ніколи – спостерігаючи за змінами природи за вікном своєї нової кімнати і радіючи таким млосним для душі світанкам, які, як вдало підмітила Надійка Гербіш у своїх «Теплих історіях до кави» - «настають трошки пізніше…».

Осінь для мене така: по-Сафарлі – час неспішного бродіння парками, гріючи руки в кишенях, бажано не своїх), час яскравих барв у одязі, час для кольорової їжі (це і гарбузи, і яскраві (оранжеві, червоні, навіть зелені) яблука, помаранчі) час збору урожаю, час підбиття підсумків за минулий рік і підготовки до холодної (бо не хочу писати – суворої) зими…

Час «цвєтаєвського пирога», час для ароматного глінтвейну, час для зігріваючої ранкової кави, і час для довгий вечірних розмов з подругою, час – для життя, і час для – любові.

Хоч це і актуально і кожну пору року, проте як ніколи – зараз – час для життя, люблячи)

p/s хочу запросити незнайомця в гості, відвідати нове місто, піти на побачення з собою, зробити масаж, вишити комусь вишиванку,  стати відвертою з собою, навчитись себе поважати і не тільки здогадуватись, що я варта кращого, але і йти до цього кращого, наполегливим шляхом.

Піти на день в Карпати, поїхати в Ужгород, Тернопіль, здати атестацію…

Час передавлюватись улюблені фільми і – нарешті – час затишку!

Час починати нове, час для свіжого спілування, час для себе і для близьких.

Осінь - це все вищеперелічене, що я вкладаю в це слово, коли говорю, що люблю)