Питання українського заробітчанства, патріотизму і роздуми…

Зараз я дуже сумую за домом, за своєю Рівненщиною, за землею, родиною, близькими людьми, знайомими обличчями. Не приховую цього.
Останнім часом стала ще гіршим інтровертом – все в собі, рідко з кимось говорю, дні «на одинці» - стали нормою. Придбала тканину для нової вишиванки – попереду масштабний проект. Думаю про книги на літо. І якщо в мене не зміниться графік роботи – то зміню роботу. І на відміну від попередніх літніх канікул/відпусток/holidays – планую придбати і читати серйозну літературу; розширити знання в сфері історії, а також поглибити свої бачення, усвідомити роль та важливість жінки, а саме - українки через призму української культури.

Мене це хвилює.

Дуже гостро постало питання – «патріот» - у свідомості, до хронічного болю у шлунку.
Прочитана остання книга “VENI, VIDI, SCRIPSI: Де , як і чому працюють українці”  – тому яскраве підтвердження. 

Нарешті, на-реш-ті,  друзі, – те, що читалось від першої до останньої сторінки, а ще е й відкрила для себе новий жанр літератури – художній репортаж. І точно не скажу, що сподобалось – ні – захопило, отак! Це однозначно любов.
А тематика така: українські заробітчани.
Ким працюють? Де працюють? Як живуть і чим харчуються? Що переживають при цьому і що думають?

Обійдусь без багатослів’я, бо вважаю за доречне процитувати тут слова Василя Кузана:

«Заробітчанство – це прокляття. Це пухлина на тілі суспільства. Це епідемія, яку держава не намагається не те що лікувати, навіть діагнозу правильного поставити не хоче, не бажає визнати, що це смертельна хвороба для суспільства. Бо невигідно владі перейматись цим.  ТОМУ ЩО заробітчанин удома буде терпіти все: приниження, брехню, позбавлення прав і свобод, низьку зарплатню у своїх родичів, відсутність елементарних умов для проживання, недоступність медичного обслуговування, корупцію в освіті та правоохоронних органах, продажність представників влади, маніпуляції при голосуванні, підкуп виборців і членів комісії, відсутність гідності і честі у тих, кого вибирають, і тих, кого призначають… Він буде терпіти все, тільки б мати можливість знову поїхати на заробітки. БО вдома він тимчасово!

Чинників тут багато, але найголовніші – це страх перед каральною функцією влади і бажання вижити за будь-якої влади.»

             З переліку непересічних художніх репортажів, які опубліковані у збірці “VENI, VIDI, SCRIPSI: Де , як і чому працюють українці” мене найбільше зачепив за душу репортаж Олени Журавльової «Романтичні історії по телефону» , по настрою «Три кав’ярні» Олеся Бережного (саме через цю назву  придбала цю книжечку), «Довга гривня» Василя Кузана.
Після прочитання від «корочки до корочки» книги хочу сказати величезне дякую видавництву «Темпора» та авторам, що піднімають на обговорення таку болючу тему сьогоденної України.
Від мене – respect!

Що зараз  слухаю: Христину Соловій і Святослава Вакарчука «Гамериканський край» та Pianoboy «Родина».

Пишіть, якщо можете запропонувати почитати цікаву літературу, де образ жінки, української берегині домашнього вогнища - буде головною темою твору. 

На все добре!